Коли настав день П’ятидесятниці, усі вони були однодушно разом.
Раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного поривчастого вітру, і наповнив увесь дім, де вони сиділи.
І з’явилися їм розділені язики, немов вогню, і осіли на кожному з них.
І всі вони наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм вимовляти.
А в Єрусалимі проживали іудеї, люди побожні, з кожного народу під небом.
І коли донісся цей шум, зібрався народ і прийшов у замішання, тому що кожен чув, як вони говорять його власною мовою.
І всі вони, вражені й здивовані, казали один одному: Чи ж не всі ці, що говорять, галілеяни?
Як же ми чуємо кожен свою власну мову, у якій народилися?
Парфяни, мідяни, еламіти, мешканці Месопотамії, Іудеї і Каппадокії, Понту й Асії,
Фрігії і Памфілії, Єгипту й областей Лівії, прилеглих до Кірени, при́йшлі з Рима, як іудеї, так і прозеліти,
критяни й аравітяни — чуємо, як вони говорять нашими мовами про величні діла Божі.
І всі вони, вражені і спантеличені, казали один одному: Що б це значило?
А інші, насміхаючись, казали: Вони напилися солодкого вина.