Важливо також і те, що настановлення Ісуса Первосвящеником не сталося без Божої клятви (коли священиками стають інші чоловіки, це відбувається без клятви). А настановлюючи Ісуса, Бог поклявся:
«Господь поклявсь,
і клятви не відмінить:
„Священик Ти навіки”».
Тож це означає, що Ісус є запорукою кращого Заповіту усім людям Господнім.
Крім того, після смерті, священики не могли виконувати свої обов’язки, й саме через їх було так багато. А оскільки Ісус живе вічно, то служитиме Він священиком повік. Ось чому Він здатний вічно спасати тих, хто через Нього наблизиться до Всевишнього. Адже Він завжди живий, щоб заступатися за них перед Господом.
Отже, Ісус — то якраз такий первосвященик, якого ми потребуємо: святий, бездоганний, цнотливий, вільний від впливу грішників і вищий від небес. Йому не треба щодня приносити пожертви, як то роблять ті первосвященики: спершу на спокуту своїх власних гріхів, а потім — гріхів інших людей. Він зробив це раз і за всіх, коли пожертвував Собою. Бо Закон призначає первосвящениками чоловіків, які мають ті ж самі слабкості, що і інші люди. А клятва Божа, котра прийшла після Закону, призначила Сина, створеного досконалим через страждання, первосвящеником навіки.
Біблія
Біблія для діточок
