Йоан 11:17-44

Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі. Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять. І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх. Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї. Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би. Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог. Рече їй Ісус: Воскресне брат твій. Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня. Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме. І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому? Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт. І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе. Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него. Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта. Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там. Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій. Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся, і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись. І заплакав Ісус. Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його! Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер? Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй. Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому. Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу? Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене. Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав. І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди! І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.