Дії 21:1-40

Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кон, другого ж дня в Родос, а з відтіля в Патару. І, знайшовши корабель, що плив у Финикию, сївши, поплили ми. Зуздрівши Кипр і минувши його лїворуч, поплили ми в Сирию, та й пристали в Тирі; там бо треба було кораблю скинути тягар. І, знайшовши учеників, пробули ми там сїм день. Вони Павлові казали Духом не йти в Єрусалим. А як ми скінчили днї, вийшовши пійшли ми; а всї провожали нас із жінками й дїтьми аж за город; і, приклонивши колїна на березї, помолились; і, попрощавшись один з одним, увійшли в корабель, вони ж вернулись до дому. Ми ж, скінчивши плаваннє від Тира, пристали в Птоломаїдї, і, привитавши братів, пробули в них один день. Назавтра ж, вийшовши ті що з Павлом, прибули в Кесарию; і, ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в него. Було ж у него четверо дочок дївчат, що пророкували. Як же пробували там много днїв, прийшов з Юдеї один пророк, на ймя Агав. І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки свої і ноги, рече: Так глаголе Дух сьвятий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Єрусалимі Жиди, і видадуть у руки поганам. Як же почули ми се, благали ми й тамешні, щоб не йшов він у Єрусалим. Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса. Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня. По тих же днях, налагодившись, пустились у Єрусалим. Ішли ж з нами й деякі в учеників із Кесариї, і вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись. Як же прибули в Єрусалим, радо прийняли нас брати. Назавтра прийшов Павел до Якова, прийшли ж і всї старші. І, привитавши їх, розказував про все, що зробив Бог між поганами через служеннє його. Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, і рекли йому: Бачиш, брате, скільки тут тисяч Жидів, що увірували, а всї вони ревнителї закону. Про тебе ж дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсейового усїх Жидів між поганами, говорячи, щоб не обрізували дїтей своїх, анї додержували звичаїв. Що ж тепер (робити)? Конче зійдеть ся купа; прочують бо, що прийшов єси. З роби ж оце, що тобі скажемо: Є в нас чотири чоловіки таких, що мають на собі обітницю. Узявши їх, очистись із ними, та й втрать ся на них, щоб обстригли голови; то й знати муть усї, що чого дознались про тебе, се нїщо, та що й ти ходиш у законї, хоронячи його. Що ж до увірувавших поган, ми писали, присудивши, щоб такого нїчого вони не додержували, а тільки щоб хоронились ідолської жертви, та крові, та давленого, та блуду. Тодї Павел, узявши тих чоловіків, і очистившись із ними, увійшов назавтра в сьвятилище, звіщаючи сповненнє днїв очищення, доки принесеть ся за кожного з них принос. Як же вже мало сїм день скінчитись, Азийські Жиди, побачивши його в сьвятилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на него, гукаючи: Мужі Ізраїлеві, помагайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всїх усюди навчає, та що й Єленян увів у сьвятилище, й опоганив сьвяте місце се. (Видїли бо Трофима Єфесця у городї з ним, про котрого думали, що його увів у сьвятилище Павел.) І здвигнувсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволїкли з церкви, і зараз зачинили двері. Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся. Узявши він зараз воїнів і сотників побіг на них; вони ж, побачивши тисячника та воїнів, перестали бити Павла. Приступивши ж тисячник узяв його і звелїв закувати в два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив. І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не здолївши довідатись нїчого певного за гуком, звелїв вести його в замок. Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воїни задля натовпу народу. Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його! А, як мали вводити Павла в замок, рече він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецьки? Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотири тисячі народу розбишацького? Рече ж Павел: Я чоловік Жидовин Тарсийський, славного города Киликиї житель; прошу тебе, дозволь менї промовити до народу. Як же дозволив, тодї Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, й як настало велике мовчаннє, промовив Жидівською мовою, говорячи