Плач Єремiї 3:1-33

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, у темноті мене посадив, мов померлих давно... Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, і душа моя спокій згубила, забув я добро... І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується... Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.