На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали.
Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою.
Коли вони зібралися, Пилат сказав їм: Кого хочете, щоб я відпустив вам, Ісуса Варавву чи Ісуса, Котрий зветься Христос?
Адже знав, що через заздрощі видали Його.
Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина сказати: Не май нічого до Того Праведника, бо я багато натерпілася нині вві сні через Нього!
А первосвященики й старші підмовили людей, аби просити за Варавву, а Ісуса щоб убити.
Правитель озвався і сказав їм: Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
Пилат їм відповів: А що я маю зробити з Ісусом, Який зветься Христос? Усі закричали: Нехай буде розп’ятий!
Він же сказав: А який злочин Він скоїв? Та вони ще дужче кричали: Нехай буде розп’ятий!
Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові Цього Праведника! Дивіться самі!
У відповідь весь народ закричав: Кров Його на нас і на наших дітях!
Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса після бичування видав на розп’яття.
Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Нього весь підрозділ.
І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю
та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, упавши на коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: Радій, Царю юдейський!
І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові.
А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’яття.