Ангел Господній промовив до Филипа, кажучи: Встань і йди на південь, — на шлях, що йде з Єрусалима до Гази, бо пустинний він!
Він устав і пішов. І ось муж, — євнух з Ефіопії, — вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим;
повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю.
Дух же сказав Филипові: Підійди і пристань до цієї колісниці!
Филип підбіг і почув, що він читав пророка Ісаю, і запитав: Чи ти розумієш те, що читаєш?
Той відказав: Як же можу я розуміти, коли ніхто не наставить мене? І попросив Филипа, щоб увійшов і сів біля нього.
А місце з Писання, яке він читав, було: Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, — Він не відкриває уст Своїх.
У Його приниженні відмовлено Йому в суді. [Але] хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!
А євнух обізвався і сказав Филипові: Благаю тебе, про кого це пророк каже? Про себе самого чи про когось іншого?
Відкривши уста й почавши з цього Писання, Филип благовістив йому про Ісуса.
Тим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І євнух каже: Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?
[А Филип йому сказав: Якщо віриш усім своїм серцем, — то можна. Він у відповідь промовив: Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим!]
І він наказав зупинити колісницю. Вони обидва ввійшли у воду — Филип і євнух; і він охрестив його.
Коли вони вийшли з води, Господній Дух забрав Филипа, і євнух більше не бачив його. І їхав він своєю дорогою та радів.
Филип же опинився в Азоті. Проходячи, він благовістив усім містам, аж поки не прийшов до Кесарії.