Буття 28

1Прикликав же Ізаак Якова, та й благословив його, і заповідав йому, говорючи: Не мусиш узяти за себе жени з Канаанських дочок. 2Устань, та й одбіжи в Мезопотамію, в Падан-Арам, в господу Бетуїлову, в батьківщину матері твоєї, та й возьми собі звідти жену з дочок Лабанових, брата матері твоєї. 3Бог же мій нехай тебе благословить і намножить, щоб ти був купою народів. 4І нехай тобі дасть благословеннє Авраамове і насїнню твойму по тобі, щоб одержав у наслїддє землю, де пробуваєш, що оддав Бог Авраамові. 5Послав же Ізаак Якова, і зійшов він у Падан-Арам, у Мезопотамію, до Лабана Бетуйленка, Араміянина, до брата Ребеки, матері Якова та Езава. 6Бачивши ж Езав, що благословив Ізаак Якова і послав у Мезопотамію, в Падан-Арам, щоб узяти собі звідти жінку, і що благословляючи його заповідав йому говорючи: Не мусиш брати жени з дочок Канаанських, 7І що послухав Яков отця свого й матері своєї, та й пійшов у Падан-Арам, у Мезопотамію: 8І бачивши Езав, що не вподобав дочок Канаанських Ізаак, отець його, 9Пійшов собі Езав до Ізмаїла, та й узяв Магалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Небайотову, до жінок своїх. 10І зійшов геть Яков від Бейер-Себи, від колодязя клятьби, та й помандрував у Гаран. 11І приблудивсь до одного врочища, та й обночувавсь там, зайшло бо соньце. І взяв між каміннєм каменя на тому врочищі, та й положив його собі в голови, та лїг спати на місцї тому. 12І бачив сон, і се драбину поставлено на землї, верховина ж її сягає до небес, і ангели Божі возходять і низходять по нїй. 13Господь же стоїть на їй і рече: Я Господь Бог Авраамів, отця твого, і Бог Ізааків. Земля, що на їй лежиш, тобі оддам її і насїнню твойму. 14І буде насїннє твоє, як пісок земний і розпросторишся на захід соньця, і на схід соньця, і на північ, і на полуднє, і благословляться в тобі всї колїна землї, і у насїннї твойму. 15І се я з тобою й оберегати му тебе на всякій дорозї, що нею пійдеш, і верну тебе в 'цю землю; бо не покину тебе, докіль сотворю все, що глаголав тобі. 16І прокинувсь Яков од сну свого, і каже: Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав. 17І злякавсь, і каже: Яке страшне врочище се! Не що инше воно як дом Божий, а се ворота небесні. 18І встав Яков рано вранцї, і взяв каменя, що положив там у голови собі, та й поставив його стовпа, та й злив олїй на верховину його. 19І прозвав Яков урочище то Бетель; прежне прізвище городу було Луз. 20І обрік Яков себе оброком, говорючи: Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що 'це верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг, 21І верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом. 22І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі.

Currently Selected:

Буття 28: UKRK

Highlight

Copy