Віра і теологія: Др. Джон МакАртур відповідає на питанняЗразок

Яким має бути ставлення вірянина до страждання?

У 2 Солунян 1.4 Павло говорить про «терпіння і віру» солунян. Ніде їхнє зростання у вірі та любові не було більш очевидним, ніж у тому, як вони терпляче і вірно переносили ворожість і страждання від ворогів Христа. Хоча не було потреби говорити, оскільки життя солунян говорило досить ясно (1 Сол. 1.8), радість Павла перед Господом з приводу їхньої витривалості переповнювала його.

Правильне ставлення до страждань (в. 5) є дуже важливим, і це необхідне ставлення - турбота про Царство Боже. Вони не були егоцентричними, а зосередженими на Божому Царстві. Їхньою метою був не особистий комфорт, задоволення і щастя, а слава Божа і виконання Його задумів. Вони не нарікали на несправедливість своїх переслідувань. Радше, вони терпеливо переносили страждання, на які не заслуговували (в. 4). Саме таке ставлення було «явним свідченням» або позитивним доказом того, що Божий мудрий процес чищення, освітлення і вдосконалення через страждання працював над тим, аби зробити Його улюблений народ гідним царства (2.12) через вдосконалення (Як. 1.2-4; 1 Пет. 5.10).

Для вірян страждання є очікуваними (1 Сол. 3.3), позаяк вони живуть і розвивають християнський характер у сатанинському світі. Страждання не слід сприймати як свідчення того, що Бог залишив їх, але як свідчення того, що Він з ними, удосконалюючи їх (Мт. 5.10; Рим. 8.18; 2 Кор. 12.10). Так солуняни продемонстрували, що їхнє спасіння, визначене лише вірою в Господа Ісуса Христа, було справжнім, бо вони, як і Христос, були готові страждати за Бога і Його Царство. Вони страждали несправедливо, як об'єкти людського гніву проти Христа і Його Царства (Дії 5.41; Фил. 3.10; Кол. 1.24).