Псалми 77:1-20

До Бога я підношу голос, про допомогу Господа благаю. У дні тривог я до Володаря звертаюсь і руки простягаю через ніч. Моя душа не знає спочинку. Думками лину я до Бога через клопоти свої, я промовляю, але сам усе в турботах. Села Розплющеними Ти утримуєш мої повіки, засмучений, я слова мовити не в силах. Думки мої зверталися в минуле, постійно думаю про те, що сталося у давнину. Я згадую свої пісні вночі, я з серцем сперечаюся своїм, шукаю відповідь: «Чи ж нас Володар назавжди покинув? Невже не прийме більше нас ніколи? Чи вже Його любов навік минула? Чи слово Його згасло для прийдешніх поколінь? Чи Бог забув про милосердя? Невже Він співчуття змінив на гнів?» Села Собі сказав я: «Що найбільш тривожить, чи Всемогутній силу не згубив?» Я пам’ятаю всі діла Господні, я пам’ятаю всі дива, що Він зробив з часів прадавніх. Я розмірковував про звершення Твої, про всі ті справи думав я невпинно. Святі Твої шляхи, мій Боже, немає бога рівного Тобі. Ти Бог, Який творить ці чудеса великі, це Ти явив народам Свою владу. Своєю силою Ти визволив народ Свій, нащадків Якова і Йосипа Ти спас. Села Тебе побачила вода й злякалась, безодня, й та тремтить від переляку. Свинцеві хмари пролились водою, громи обвалюються з неба, а Твої стріли до землі ширяють. У вихорі звучав Твій грім, а блискавиці всесвіт сяйвом залили, земля здригається і двиготить. Твій шлях лежить через моря, Твоя дорога — через безодні океанів, та не знайти Твоїх слідів.